Моя маленька ентропія. Мені більш нічого сказати Ні щире серце, ні палкі слова Не в силах біль мій подолати Розвіяти, пекучі почуття Я б міг стрибнути у безодню Навік спочити серед риб Чи як філософ новомодній «Бухать», «курить» та «файно жить» Та чи це ліки? Чи розрада? Чи стане легше на душі? Можливо греки були праві Можливо – істина в вині. Я би хотів кричати в полі В полоні вічної весни Щоб крик мій чули лише зорі В яких являєшся мені Чи в змозі люди зрозуміти Тягар важкий, чужих думок Що часом душать наче зашморг Неначе кулі валять з ног. Як би ж вони були як квіти - Важки думки та почуття Щоб міг зірвати і вручити Без слів дурних, без каяття Та де там… Аж ні як… В словах одне, в думках інакше Насправді третє, дивно так? Коли ти сам собі як ворог… Так… Не досить слів щоб описати Буремний шлях ріки життя Не має сенсу навіть братись За розуміння власних «Я» Немає більш чого сказати Хоча достатньо слів, думок, Нашим серцям час засинати Щоби колись, прокинутися знов.

Теги других блогов: життя філософія поезія